До 1918 німецька армія надсилала більшість тактичного трафіку по радіо, і кожне слово діставалося союзникам. Польові шифри того часу не витримували такого обсягу: підстановки тонули в таблицях частот, перестановки текли з кожною повтореною фразою. У березні 1918 офіс полковника Макса Ронге відповів дизайном офіцера зв'язку Фріца Небеля, що наставив обидва захисти один на одного — ключовий Квадрат Полібія (Дроблення) і ключову перестановку колонок (Перестановка).
Перший варіант використовував квадрат 5×5 і літери A D F G X — обрані за чітко різне звучання в азбуці Морзе та стійкість до зашумлених радіоліній. За кілька тижнів квадрат отримав шостий рядок для цифр, і алфавіт зріс до A D F G V X. Назва пішла за алфавітом, і німецькі оператори вводили кожне повідомлення через ґратчасту «скриньку» літер і цифр.
Жорж Пенвен із французького бюро розшифрування — відомий тим, що працював, поки його волосся не посивіло за тижні і він не звалився з туберкульозом — узявся за трафік. Місяцями він мав лише уламки. Прорив прийшов з обсягу: десятки повідомлень на день на одному ключі дозволили порівнювати довжини колонок і зчеплювати колонки між повідомленнями, поки довга перехоплена пара однієї неділі березня 1918 не розкрила ключ дня.
Розшифрований трафік вказав на Ам'єн. Коли німецький наступ розгорнувся там у червні 1918, французи чекали — і атака зав'язла. Трафік ADFGVX залишався читабельним до кінця війни — німці міняли ключі щодня, французи встигали.
ADFGVX заклав шаблон, якому слідують і сучасні шифри: сплутати (підставити) символи, потім розсіяти (переставити) їх. Його квадрат також посіяв сім'ю дроблячих шифрів стилю біфід. Кожен аргумент «два шари міцніші за один» у класичній криптографії починається тут.