Шифр зсуву названо на честь Юлія Цезаря, який — як повідомляє його біограф Светоній — використовував зсув 3 у приватному листуванні: A ставала D, B — E. Його наступник Август волів м'який зсув 1, просто пишучи наступну літеру алфавіту. Для римського світу це була достатня захист: багато ворогів одержувачів і так не вміли читати латиною, а письменні римляни не вважали заміну літер серйозною криптографією.
Светоній описує обидві схеми просто у «Житті дванадцяти цезарів» — саме тому ми й досі знаємо подробиці. Шифр ніколи не був державною таємницею: він блукав світом як цікавинка, хитрий прийом великого полководця, а середньовічні рукописи ще довго після падіння імперії переписували таблиці обертань для «алфавіту Цезаря».
Близько IX століття, у Багдаді, Аль-Кінді пише трактат про розшифрування повідомлень: порахуйте літери, порівняйте лічбу з відомими частотами літер мови — і заміна видає себе. Ця одна ідея зламала одразу всі одноалфавітні шифри, включно з цезаревим, і поштовхнула криптографів до шифрів, що ховають частоти літер.
Шифр Цезаря дожив до наших днів як перший шифр у підручнику. Двадцять п'ять ключів марні для справжніх таємниць, але схема ідеальна, що б навчитися, що таке ключ, чого коштує повний перебір і чому частотний аналіз змінив дисципліну. Відповідь Ренесансу — кілька алфавітів по черзі — це шифр Віженера, і цей сайт розповідає про нього так само.