Щойно криптографи Ренесансу погодилися, що простий зсунутий алфавіт занадто передбачуваний, наступна думка прийшла природно: перемішати алфавіт систематично, починаючи зі слова, яке обидві сторони здатні запам'ятати. Алфавіти за ключовим словом — спочатку слово, потім залишок — фігурують у шифрувальних посібниках шістнадцятого століття, серед них De Furtivis Literarum Notis Джамбаттісти делла Порти (1563), і століттями залишалися стандартним інгредієнтом паперової криптографії.
Атака, що губить будь-яку фіксовану підстановку, була тоді старою новиною. Аль-Кінді, багатознавець багдадського дев'ятого століття, описав у трактаті злам моноалфавітних шифрів за частотою літер — зокрема алфавітів за ключовим словом, хоча Європа прочитає його лише за кілька століть. Кожен алфавіт із ключем відтоді живе під тим самим вироком: відповідність фіксована, отже підрахунки її видають.
Найславніший англійський урок слабкості підстановок — листування, що погубило Марію, королеву шотландську. Її листи до Ентоні Бабінгтона уживали фіксованого алфавіту підстановки (в серцевині номенклатора); криптоаналітик Волсінгема Томас Феліппес прочитав їх частотним аналізом, а підроблений постскриптум, що випрошував імена змовників, витягнув останні підписи. Марію стратили на цих доказах. Урок змови — фіксований алфавіт, як би вправно його ні оснастити ключем, не переживає терплячого статистика — підштовхнув єлизаветинську криптографію до кодових книг на тисячі записів.
Алфавіти за ключовим словом ніколи не зникли: вони переїхали до книжок загадок, вишколу зв'язківців воєнного часу й класних кімнат. Як ключ вони провалюються; як підмога пам'яті не мають рівних — дитина може відбудувати цілий алфавіт з одного слова, тож шифр за ключовим словом — природна перша підстановка зі справжнім ключем, який треба берегти.