Семюел Морзе був маляром, не інженером; електромагніт, з якого все почалося, належав іншому. Але після лекції про нове електромагнетизм 1832 року Морзе витратив роки, щоб перетворити ідею на телеграф — а разом з помічником Альфредом Вейлом — на код. Перша версія призначала числам слова, які шукали в словнику; друга, вейлівська, побудована на частотах літер, — предок сучасного коду.
24 травня 1844 року Морзе простукав славетне питання дротом між Вашингтоном і Балтимором. За десятиліття телеграфні лінії зшили країни докупи — і код подорожував разом із ними.
Швидко наросли національні варіанти — первісний «американський Морзе» на сухопутних лініях, чистіша редакція Герке в Німеччині та Австрії. Коли світові телеграфні відомства зібралися в Парижі 1865 року, геркеівська лінія була ухвалена як Міжнародний Морзе — код, що діє й донині (з дрібними поправками).
Бездротова телеграфія успадкувала код, а 1906 року Берлінська
конвенція зробила ... --- ... глобальним сигналом лиха — обраним
не як абревіатура, а як впізнаваний, легкий для передавання ритм.
Шість років по тому оператори «Титаніка» передавали його (поруч із
старішим викликом CQD), поки корабель тонув, — і світ зрозумів, про
що говорять крапки.
Комерційне вживання спадало впродовж ХХ століття, але море тримало Морзе найдовше: військові флоти й корабельні радісти стукали до 1999 року, коли Глобальна морська система зв'язку для порятунку зробила супутникове обладнання стандартом і завершила офіційну вахту Морзе в морі. Радіоаматори, авіаційні маяки і ліхтарики в таборах військовополонених усе одно тримають його живим.