У 1880-х російський революційний рух — народники — вів війну брошур і листів проти царської цензури. Тюремне листування читали й переписували наглядачі, тож в'язням потрібен був шифр, достатньо простий, щоб запам'ятати, і достатньо невинний, щоб пережити побіжний погляд. їхня відповідь — квадрат Полібія плюс короткий числовий ключ: літери ставали нешкідливими на вигляд числами, а ключ розсував числа, тож сама сітка вже не розшифровувала нічого.
Схема розповсюдилася підпіллям і потрапила до підручників як шифр народників. Її механіка — відгалуження ідеї, що пережила її: координати плюс арифметика. Тюремний варіант, що знімає ключ назад — чисті координати, вистукані на стіні — це стук-код, відомий кожному військовополоненому відтоді. А додавання виросло: поєднайте його з більшою сіткою, кількома шарами числових ключів і фінальною перестановкою — і матимете шифр VIC 1950-х, останню велику олівцево-паперову систему, яку коли-небудь застосовували.
Шифр народників сидить точно між родиною замін і родиною періодичних ключів: це ритм ключа Віженера, застосований до чисел замість літер. Вивчити його — навчитися двох атак одразу — пошук періоду в потоці й обмеження діапазону, що закріплює кожне число ключа — і це природний міст від квадрата Полібія до ADFGVX, де ті самі координати фракціонують і переставляються.