Полібій, грецький історик II століття до н. е., описує схему сигналів для передачі будь-якого повідомлення через море й пагорби: дві групи з п'яти смолоскипів, підняті ліворуч і праворуч, складають по одній літері — пара чисел на кожну літеру. Квадрат будували не для таємниці, а для швидкості та дальності: код, який обидва кінці могли розгадати в темряві, літеру за літерою, нічого не записуючи.
Схема спить дві тисячі років, а потім з'являється всюди. Служителі церкви й в'язні вистукували її на стінах — п'ять на п'ять, два удари за рядок, два за стовпець, пауза між літерами. Російські революціонери 1880-х дали квадрату числову надбудову й власний шифр (шифр народників, пізніше в драбині). Французька армія 1918 року збудувала свій найвитонченіший польовий шифр ADFGVX на тих самих 25 (згодом 36) клітинках, а тоді перемішала координати перестановкою.
Квадрат — міст між двома половинами класичної криптографії: це найпростіша заміна, що дає числовий шифротекст, а числа запрошують до арифметики — ключі додаються до координат, координати фракціонуються, перемішуються й переставляються. Кожна пізніша сходинка цієї драбини, що торкається сітки — Квадрат Полібія у її середині — починається тут.
Сторінка Полібія тримає чисту ідею: координати вхід, координати вихід, жива сітка для спостереження. Кожен нащадок має власну сторінку — Народники, ADFGVX і стук-код у пізній частині драбини.