Арифметика шифру — віднімати відкритий текст від ключа замість додавання — з'являється у трактаті Джованні Сестрі 1710 року, майже за півтора століття до імені, яким користуються всі. Як і чимало шифрів, він був винайдений заново незалежно, а перемогло найвідоміше ім'я.
Сер Френсіс Бофорт (1774–1857) був гідрографом Королівського флоту — офіцером, який подарував світові шкалу сили вітру Бофорта, ту саму «сила 8», що й досьогодні живе у морських прогнозах. Шифр, опублікований під його ім'ям (посмертно, 1857 року, його братом), нібито служив йому для родинного листування. Немає свідчень, що він претендував на оригінальність; сам прийом він, найімовірніше, запозичив із тодішніх публікацій.
Варіант Бофорта (шифр = відкритий текст − ключ) мав ще славнішу кар'єру: це по суті та арифметика, яку німецька армія 1930-х–1940-х років застосувала всередині своєї механічної машини M-209. Відкинутий варіант одного століття став деталлю польової машини наступного.
Для працюючого криптографа XIX століття три брати — Віженер, Бофорт, варіант Бофорта — були одним інструментом із трьома налаштуваннями. Ручні енциклопедії подавали їх разом, а вибір між ними був справою смаку: лише самовзаємність класичного Бофорта (один пошук по таблиці служить і шифруванню, і розшифруванню в польових умовах) була практичним аргументом. Проти рішучого криптоаналітика всі три впали разом, щойно Касіскі 1863 року опублікував атаку на періодичність.