Шифр Сакнусема існує, бо Жюлю Верну знадобився сюжетний хід: повідомлення, якого ніхто живий не прочитає. У «Подорожі до центру Землі» (1864) професор Ліденброк купує рунічний пергамент, висічений у XVI столітті ісландським алхіміком Арне Сакнусемом, і добу безуспішно його читає — поки його небіж Аксель не помічає, що руни треба читати навпаки, і латинське послання «зійди в кратер Йокуліса, у Снеффельс» відправляє їх обох в Ісландію.
Верн описує текст пергамента загадковими групами, три в рядок — знаменита диктовка «mm.rnlls esruel seecJde sgtssmf…». Ідучи від надрукованої сторінки назад, механіка розкладається на обернення плюс маршрутну перестановку: обернене латинське повідомлення пишеться вздовж сітки з 21 стовпця і зчитується вниз, сім літер у групі, три групи в рядок. Кожна літера відкритого тексту на місці — шифр є чистим перемішуванням, без жодної підстановки. Руни — лише костюм: декоративний шар над звичайними літерами, точнісінько як фрагменти сітки шифру «Свинюшки».
Пергамент став одним із найвідоміших шифрів літератури, і автори головоломок переймають його досі — як данину, виклик і пасхалку. Цей сайт свідомо тримає його поза градуйованою драбиною шифрів: це не щабель для сходження, а прихована сторінка для віднайдення, художній шифр, чиє усе ключове життя — два невеликі числа й одна добра ідея («читай навпаки»).
Перемішана диктовка в інструменті походить з першого англійського перекладу роману (1871), видання, оцифрованого Проєктом Гутенберг. Той текст несе розділові знаки пергамента в клітинах сітки й пропускає одну літеру — з'їдену руну в історії, — тож розшифрування відновлює латину до цих документованих дивацтв. Сам рушій чистий: будь-яке повідомлення, зашифроване формою 7×3, повертається точно.